Герасим! Герасим! Ти мені чогось недоговариваешь!
Приберіть дітей, підлітків і дорослих з незміцнілою психікою від моніторів, будь ласка. Їм ще рано знати, що Діда Мороза не існує я вам зараз розповім. Ну і самі кріпіться.
Всього два факти я постараюся до вас довести. Перший — алкоголізм невиліковний. Тобто, заробивши його одного разу, людина вже ніколи не стане колишнім. З ним назавжди збережеться готовність зірватися в штопор. І навіть якщо, міцно зв’язавши, він до кінця свого життя більше не вип’є ні краплі спиртного, такий випадок можна розглядати не як одужання, а як стійку тривалу ремісію. Оскільки, якби на якомусь етапі знову почав по трохи собі дозволяти швидко б наздогнав колишні свої параметри, і знову почалися б зловживання і запої.
Другий факт — не існує надійного засобу або методу, який дозволив би цієї самої ремісії домагатися. Інакше давно б зупинилися саме на ньому і дотримувалися такого стандарту, лише злегка модифікуючи і доводячи до розуму. А як же кодування, торпедування і вшивання, запитаєте ви?
Пам’ятаєте анекдот про сільського коваля, який вельми своєрідно кодував своїх односельців? Ні, в кабінеті нарколога з вами такого не станеться, можете видихати… хоча метод Столбуна, коли психотерапевтичної обробці і зрошенню хлоретілом ротів і анусів піддається вся сім’я алкоголіка, в чомусь перегукується з тим, ковальством.
Так от, на даний момент у нас в Росії (не можу сказати, як воно йде за кордоном, колеги не просвіщали на цю тему) кодування — не що інше, як науково обставлені танці з бубном навколо пацієнта. Або, як назвав ці процедури Євген Михайлович Крупицький — професор, д. м. н., лікар психіатр-нарколог вищої категорії, головний нарколог Ленінградської області, «сциентистски декороване шаманство».
Мабуть, піонером у цій області можна сміливо назвати Олександра Романовича Довженка. Це він у 1979-1980 розробив свій метод. Дуже, до речі, для будь-якої лікарні привабливий: спеціального устаткування не треба, тільки дар переконання і що-небудь підручний, начебто ампули хлоретилу (запах різкий, місцевий ефект швидко випаровується рідини потужний, та ще й легке приголомшують дія парів). Основний же акцент — на навіювання думки, що тверезість — єдино можливий спосіб подальшого існування, створення так званої домінанти тверезості. Патент на методику отриманий в 1984 році. Ось витяг з патенту:
«Після створення негативної психологічної установки на алкоголь протягом 2-2,5 годин проводять протягом 2-5 секунд подразнення блукаючого і трійчастого нервів шляхом мануального впливу на точки виходів цих нервів (точки Валле): foramen supraorbitale — у верхнього внутрішнього краю очниці, foramen infraorbitale — під глазницей, foramen mentale — у переднього краю кінця нижньої щелепи. Потім поверхню зіву зрошують хлоретілом в кількості 0,2–0,3 мл протягом 1-2 секунд. Після цього хворий повинен прополоскати рот і горло водою».
Навіщо ще й на точки Валле тиснути? Якщо відкинути наукоподібну лушпиння — щоб було боляче, сумно і страшно. Щоб закріпити внушаемую домінанту «ти гад, ти спилися сволота, якщо ще хоч раз вип’єш — помреш, так що скажи горілки немає — і в світле майбутнє з чистою совістю!»
Крім методу Довженка, є маса інших методик, якими, в тому числі і в різній їх комбінації, користуються приватні і державні наркологічні клініки.
Еріксонівський гіпноз. По суті, еріксонівський тут тільки метод введення пацієнта в транс, а далі — все те ж створення домінанти тверезості і навіювання панічного страху перед випивкою.
А як же всякі хитрі препарати, які вводять внутрішньовенно або вшивають, запитаєте ви? Почалося їх застосування, мабуть, задовго до появи офіційної наркології. Адже про властивості блювотного горіха, або чілібухі, будь-яка поважаюча себе травниця знала ще бог знає коли. Пошептать над напоєм, додати туди витяжку горіха, самогону для запаху, дати випити, попередньо гарненько обробивши клієнта — і нехай сам переконається, що йому тепер погано від спиртного. Головне-попередити — це, мовляв, ще квіточки, бо пив ти під моїм турботливим приглядом. А коли нишком стаканчик залудишь — пряма тобі доріжка на цвинтар, та не своїми ніжками. Ну і домашнім під шумок цю витяжку дати, щоб у випивку, залишилася вдома, додавали — хто-то напевно вирішить перевірити, наскільки міцний наговір-то був. До речі, чилибуху і тепер не забули, тільки продають з тією ж самою метою в аптеках під назвою «Нуксвом» (чи то пак Nux Vomicus, у перекладі з латині — блювотний горіх).
В радянські часи, в епоху ЛТП і в період розквіту вчення Павлова про умовних рефлексах, існувала інша методу, коли алкоголікам на тлі лекцій про шкоду алкоголю кололи апоморфін. А далі починався сеанс колективної блювоти — ну така вже у нього дію. Сенс в цілому зрозумілий — виробити умовний рефлекс на алкоголь. Добре хоч до методики Стівена Кінга не дійшли…
Трохи пізніше на зміну апоморфину прийшов дисульфірам (він же еспераль, він же торпедо, він же аквилонг, він же алгоминал, він же антабус, він же тетурам). Принцип його дії простий — препарат блокує фермент ацетальдегіддегідрогеназу. Тобто, процес розщеплення алкоголю в організмі гальмується на стадії перетворення етанолу в оцтовий альдегід (це він, коли випито занадто багато, накопичується, поряд з іншими недорезанными алкогольними хвостами, оскільки печінка не гумова, і забезпечує всі принади важкого похмілля). Тут же всі принади починаються незабаром після прийому алкоголю, навіть порівняно невеликої його кількості: почервоніння, нудота, скачки артеріального тиску та інше, та інше.
Дають дисульфірам по-різному. Можуть порадити рідні у вигляді тетураму явно або таємно згодовувати хворого кожен день, від чого той відразу відчує, якщо вирішить потайки випити. Можуть ввести внутрішньовенно (торпедо) і зробити алкогольну провокацію, щоб краще запам’яталося. Препарат піде, а пам’ять і страх залишаться. Можуть вшити під шкіру пролонговану форму, щоб вистачило на довше (зрозуміло, що на якісь дні і тижні, але скажуть-те, що на рік-п’ять-десять).
Є інший підхід, коли вшивають, приміром, продетоксон. Цей препарат комбінований. Сюди входить налтрексон, що блокує опіатні рецептори, чому кайф від прийому алкоголю сильно змаститься, і триамцинолон — це стероїд, який не дасть розвинутися запалення в місці підшивки препарату.
Застосування інших засобів і методів не пов’язане безпосередньо з їх дією на долю алкоголю і реакцію організму на нього, воно просто вселяє: пошана, страх, неважливо, головне, щоб сильніше, щоб закріпити сказаний ротом посил: вип’єш — помреш. Можуть при цьому провести сеанс акупунктури, а то і не один (боляче, та ще й історію про активні точки і енергетичні канали розкажуть), можуть внутрішньовенно ввести кубів десять нікотинової кислоти (почервоніння та нудота забезпечені) або десяту частку мл адреналіну (ух, який ефект!). Можуть і нейролептиком, особливо пролонгованим, ширнуть. І потім пояснити, що всі ці побічні ефекти, весь цей нейролептичний синдром — від непереносимості алкоголю (випивка, до речі, збільшить вихід пролонга в кров, і тоді дійсно скрутить ще сильніше). А можуть після навіювання влаштувати алкогольну провокацію — і ввести внутрішньовенно міорелаксант. І коли настане на час параліч м’язів, у тому числі дихальних, стануть робити штучну вентиляцію легенів, нарікаючи (свідомість при цьому не втрачається у клієнта): ну треба ж, яка сильна реакція на алкоголь!
І це далеко не всі існуючі методи. Об’єднує їх одне. Так-так, ті самі наукообразно обставлені танці з бубном навколо пацієнта. Щоб вселити: вип’єш — помреш.
Виходить таке ось схвалене міністерством охорони здоров’я і державою, по суті, шахрайство. На захист наркологів слід сказати, що воно все-таки працює. Нехай не на всіх, нехай не назавжди, але хоч когось і наскільки це утримує. Повторюся: на жаль, надійних і стовідсоткових методів немає. Тільки самим або з такою ось подачі, з такого ось ініціюючого пенделя — і триматися, триматися… І мотивувати себе самостійно. Або вибирати більш довгу і важку роботу з фахівцями, щоб і здоров’я поправити, і мотиваційні моменти знайти. Але це ж треба працювати, брати участь у процесі, а хочеться-то відразу…
