У квітні мене прихопив кашель. Сиропи, таблетки, розчини для полоскання… І ось вже червень, а я все кашляю. І вітамінки мені в вену вже колють, і над картоплею-то дихаю, але толку мало.
На початку липня испугавшаяся мама, почувши кашель, відправила мене до лікаря. Я метнулася з роботи в найближчу поліклініку. Виклала 400 рублів за рентген легенів. Часу немає, здоров’я дорожче. Спочатку постояла в черзі серед тих, хто «по талонах». Дочекалася. Потім з’ясувалося, що лікаря-расшифровщика немає на місці, а прийде вона через годинку-дві, якщо пощастить. А мені на роботу. А закінчуємо ми в один час.
І тут мені посміхнулася удача — в офісі електрику відключили. Я погуляла навколо поліклініки, з’їздила додому, повернулася за висновком. Постояла в черзі, своїми очима побачила, як припливла та сама лікар. Почекала, поки вона сходить привітатися в інше крило, поки подивиться мою «фоточку» і, нарешті, напише мені рятівну папірець.
Здавалося, місія виконана. Відкриваю диво-листок і бачу: «Бронхіт. Затяжний перебіг. Потрібне лікування у терапевта».
Знаєте, я піду докладу подорожник і зшию собі саван краще. А в дражайшие поліклініки більше ні ногою!
