Мене шалено задовбали батьки. Ні, зовсім не всі. Мене задовбали батьки, всіляко намагаються відстрочити дорослішання дітей. Розповім на прикладі двоюрідної сестри.
Дитину віддали в школу не 6, і в 7, а аж у 8 років. Мати казала, сплескуючи руками: «Так нехай у неї хоч дитинство трохи побуде!»
Результат? З однокласниками дитині нудно, вона вже переросла їх гри, а її ровесники з нею не грають — несолідно, вона ж в молодших класах. Приходить після школи, похмуро закидає сумку у кут і до упаду дивиться серіали типу «Універ» — друзів немає, гуляти не з ким. Періодично плаче, що вона самотня. До речі, за серіалами проходить день, а дівчинка так і не робить домашку, в результаті успішність нижче середньої. Чому? Не з ким конкурувати з малолітніми несолідно, ровесників немає… Якийсь час я намагалася її підтягнути, змотивувати, умовити займатися, але прийшла її мати, заявила: «Дитині потрібен відпочинок!» — і повела дитачку дивитися серіали. Тепер мало що кузіна кричить, що втомилася і зробить все пізніше.
На сімейних зборах на дачі, де немає компа, мала крутиться навколо мене і ниє, що їй нудно. Згадую себе в її віці — найбільше я любила ліпити з бабусею всякі вареники, пиріжки і т. д. Пропоную розважитися готуванням, дитина радісно погоджується. Якийсь час приходить мати і з криком: «Вона ж маленька, навіщо на відпочинку напружувати?» вручає дитині планшет. Дитина радісно в нього обтикатиметься, матуся, подібно каравелі, пливе в далечінь (і я не вазі, це якесь загальне враження від неї).
Мова йде не про першому і навіть не про другому класі. Всі ці ситуації відбувалися в четвертому, дівчинці в жовтні виповнилося 11 років. Вона не здатна нічого зробити: ні підмести за собою розсипані насіння (в моєму, між іншим, кімнаті), ні прочитати віршик (не знаю, наскільки нормально читати по складах в такому віці, але за собою я такого не пам’ятаю), ні нормально спілкуватися з іншими людьми (трохи що не так — одразу викликає матусю істерика).
Не треба так, будь ласка. Задовбали ви і ваші вічні діти!
