23 лютого великому акторові, народному артисту СРСР Олегу Янковському могло б виповнитися 75 років. До свого титулу «народного артиста СРСР» сам актор ставився з іронією: він жартував, що першим це звання отримав великий Костянтин Станіславський, мовляв «з кого і почали ким закінчили».
Янковському пощастило — він опинився в потрібний час в потрібному місці і звернув на себе увагу режисера, чия картина його прославила. Не тільки на екрані, але і в театрі актор втілив безліч образів, кожен з яких неймовірно йому підходив, і здається, що провальних фільмів з ним просто не могло бути.
В день народження великого артиста згадуємо найкращі його ролі.
Генріх Шварцкопф, «Щит і меч» (1968)
Роль Шварцкопфа стала для Олега Янковського першою роллю в кіно. І можна сказати, що актор отримав її за щасливої випадковості: режисер Володимир Басів і його знімальна команда побачили молодого актора з типовою арійської зовнішністю в ресторані, проте тоді Басів припустив: «Він, звичайно, який-небудь фізик або філолог. Де знайти артиста з таким розумним обличчям?» Але коли асистентка режисера побачила Янковського на Мосфільмі, то запропонувала йому, акторові без досвіду в кіно і маленьким досвідом в саратовському театрі, прийти на проби. «Граємо і, як всі артисти на кінопробах, граємо жахливо. Мені це не страшно, я вже затверджений, а Олег так став переживати! У нас там стояла біла колона, мармурова, і він був блідіший, ніж ця колона. Всі трагічний стан було виражено на його шляхетному обличчі. І чим довше Олег тримався за колону, тим ставав красивішим. Я тоді Басову кажу: «Володимир Павлович, ну подивіться, як цей хлопець страждає, як точно ви вибрали артиста». Оператор Павло Лебешев мене підтримує: «Дійсно, він все цікавіше і цікавіше робиться». І Басів погодився: «Так, з кожною секундою гарнішає, ми затверджуємо його», — ділився спогадами про пробах колега по фільму Станіслав Любшин.
Андрій Некрасов, «Служили два товариші» (1968)
У тому ж році вийшов ще один фільм з Олегом Янковським, де той виконав головну роль червоноармійця Андрія Некрасова. Спочатку актор пробувався на роль поручика Брусенцова (якого у фільмі зіграв Володимир Висоцький), але режисер Євген Карелов при вигляді Янковського вигукнув: «цю людину ми Врангелю не віддамо!» Незважаючи на те, що всі репліки героя зайняли не більше половини однієї сторінки, це була глибока й вдумлива роль, з якої блискуче впорався Олег Янковський. «Як же так, головна роль і настільки мало тексту? Може, додасте? Не треба, сказали ми режисерові, нехай мовчить, хай Биків розмовляє, а у Янковського і так все ясно, без тексту, і мовчить він так виразно, так багато говорить його мовчання», — згадував сценарист Валерій Фрід. Ця картина здобула популярність Янковського після «Щита і меча», артист став отримувати великі ролі в театрі і кіно.
Батько, «Дзеркало» (1974)
Багато в чому автобіографічний фільм Андрія Тарковського поклав початок співпраці режисера і Олега Янковського (пізніше вони разом працювали в «Ностальгії»). У цю стрічку Тарковського актор потрапив завдяки своїй зовнішності: він дуже скидався на батька режисера, і, до речі, той теж взяв участь у роботі над картиною — Арсеній Тарковський читав вірші. Спеціально для актора роль батька була розширена. Крім того, у фільмі зіграв маленький син Янковського Філіп (він виконав самого Тарковського в дитинстві). Незважаючи на позитивні відгуки присутніх на предпоказі Петра Капіци, Дмитра Шостаковича, Чингіза Айтматова і Віктора Шкловського, реакція голови Держкіно вплинула на прокат картини — її показали всього в декількох московських кінотеатрах, фільм не потрапив ні на Каннський, ні на Московський кінофестивалі. Однак «Дзеркало» показували за кордоном, в Італії його визнали кращим іноземним фільмом в 1980 році.
Чарівник, «Звичайне диво» (1978)
Режисер Марк Захаров, починаючи роботу над фільмом за п’єсою Євгена Шварца, бачив у ролі Чарівника тільки Олега Янковського. Цей персонаж втілив філософську мораль картини, без якої режисер не бачив сенсу знімати кіно. Проте напередодні початку зйомок актора убив серцевий напад, і той був готовий відмовитися від ролі. Але режисер не захотів відпускати Янковського, і команда чекала одужання актора. Колегами Янковського по фільму були молодий Олександр Абдулов, Євген Леонов, Ірина Купченко, Андрій Миронов… Марк Захаров потім зізнавався: якщо б не було Чарівника з «Звичайного дива», потім не було б ні Мюнхгаузена, ні Свіфта, ні Дракона.
Барон Мюнхгаузен, «Той самий Мюнхгаузен» (1979)
В основу фільму лягла п’єса Григорія Горіна «найправдивіший», спочатку написана для театру Радянської армії. Незважаючи на те, що Олег Янковський склався, швидше, як артист не комедійного гатунку, Марк Захаров не бажав бачити нікого іншого у фільмі. «Він до цього грав прямих, жорстких, вольових людей — волзькі характери, видають його походження. Я не вірив в його барона. Почалася робота, і він залазив у характер, на наших очах змінювався. Вростав у роль, і з’явився Мюнхгаузен — розумний, іронічний, тонкий. Яка була б помилка, візьми ми іншого актора!», — писав Григорій Горін, який спочатку виступав проти Янковського, якого тоді ще був притаманний саратовський акцент, а не вишуканий говір німецької аристократії.
Сергій Макаров, «Польоти уві сні і наяву» (1982)
Спершу Олег Янковський відмовився зніматися у маловідомого режисера Романа Балаяна. Проте, з’ясувавши у Сергія Михалкова (для якого, втім, і писався сценарій!) деталі майбутньої картини, передзвонив Балаяну і погодився. За роль Сергія Макарова, який переживає кризу середнього віку, Янковський удостоєний Державної премії СРСР. «Герой в сюжеті і такий, і сякий. Ось тобі і не подобається, ось він хороший, ось він майже негідник, ось він знову чудовий, от він комикует, ось він плаче. В одному фільмі артистові було надано зіграти все», — згадував режисер.
Ігор, «Закоханий за власним бажанням» (1982)
«Ось що значить раціональна психотерапія!», «Ніжки… як у кози ріжки», «Ви не ширвжиток, ви — індпошив!», «За що ж умненьких природа ображає?» — ці та інші крилаті фрази пішли в народ з чудової картини Сергія Мікаеляна «Закоханий за власним бажанням».
А між тим фільм народився буквально з нічого…
Ідея фільму «Закоханий за власним бажанням» народилася… від безсилля.
В основу сюжету фільму лягла історія де життя випадково звела двох людей. Колишній спортсмен, а нині опустився від безпросвітних розваг заточник, але привабливий молодий чоловік Ігор і зовні непоказна серцева дівчина-бібліотекар Віра укладають між собою угоду: з допомогою аутотренінгу закохатися один в одного.
З актором на роль Ігоря режисер помучився. Адже спочатку він навіть не думав запрошувати Янковського. Хоча подружився з актором ще на зйомках однієї зі своїх попередніх картин — «Премія». «Мені і в голову не приходило запропонувати йому головну роль, — розповідає Мікаелян. — Адже в первісному сценарії невдасі Ігорю було 23-24 роки.
Мені здавалося, що молодій людині легше запалитися теорією самовиховання оптимістки Віри. Я довго шукав актора на роль Ігоря, але не знаходив. Один був занадто прямолінійний, інший дуже благополучний, третій без гумору. І тоді став подумувати про Янковського, про те, що талановитий актор зможе виправдати захоплення героя, якому за тридцять. Навіть вирішив під нього змінити Ігоря, зробив його старше.
