35 років тому. Черненко і донька Сталіна

250


Так виглядала Світлана Йосипівна в листопаді 1984 року, на прес-конференції в Комітеті радянських жінок, після повернення до СРСР
Продовжуючи тему спогадів про почалася 35 років тому, у лютому 1984 року, недовгою епосі Генсека К. У. Черненко. Крім відновлення в партії сталінського поплічника і стійкого антихрущовської опозиціонера В. М. Молотова, ще однією знаковою політичною подією цього часу стало повернення в СРСР дочки В. В. Сталіна, Світлани Йосипівни Аллілуєвої і його внучки. Сталося це в листопаді 1984 року. Пам’ятаю своє враження від цього повернення, про який повідомляли в радянській пресі. З цікавістю читав звіт про прес-конференції Світлани Аллілуєвої в Москві, в Комітеті радянських жінок. Вона говорила, що в 60-ті роки, прибувши в цей так званий вільний світ, «жодного дня не була вільною». І на Заході використовували в своїх цілях її ім’я та ім’я мого батька». Звичайно, все це було аж ніяк не випадково і повинно було передувати все те ж подія: «відновлення доброго імені Сталіна» до 40-річчя Перемоги. За деякими даними, навесні 1984 року Світлана Йосипівна отримала короткий лист від Черненко, в якому він зазначив, що «у зв’язку з майбутнім відновленням справедливості стосовно пам’яті та спадщини В. В. Сталіна, Ви, його дочка, повинні бути в цей момент на його і своїй батьківщині, на мій погляд…»
Звичайно, отримавши з Кремля цей сигнал (про який вона, втім, не згадує у своїх мемуарах «Книга для внучок»), Світлана заквапилася на батьківщину. За її повернення була проведена сенсаційна прес-конференція, про Світлані разом заговорили всі радіоголоси. По «Голосу Америки» я тоді почув характерне зауваження про те, що «дочка самого могутнього комуністичного диктатора в історії справила приголомшливе враження на весь світ, коли заявила, що вибирає цінності вільного світу і тому залишається на Заході». І ще «Голос Америки» висловлював стурбованість у зв’язку з подальшою долею дочки Світлани та онуки Сталіна Ольги Пітерс, громадянки США.
35 лет назад. Черненко и дочь Сталина история россии
Зліва направо: онука Сталіна Ольга Пітерс (1971 р.), Світлана Аллілуєва, онук Сталіна Євген Якович Джугашвілі (1936-2016). Фото 1984 року
Якщо виходити з того, що навесні 1985-го, справді готувалася політична реабілітація Сталіна, то, зрозуміло, запрошення в СРСР його дочки було дуже завбачливим кроком. Керівництву СРСР було абсолютно ні до чого, щоб в дні, коли весь світ буде обговорювати реабілітацію Сталіна, його донька перебувала на Заході і робила, ймовірно, якісь дисонуючі з цим заяви.
Якщо говорити про особистості самої Світлани, то вона була емоційною, мечущейся натурою, без твердих життєвих поглядів. У 1963 році в книзі своїх мемуарів «20 листів до друга» писала: «Я розумію і тих, хто не поїхав до родичів за кордон, повернувшись з таборів і тюрем — ні, не хочуть, все-таки, їхати з Росії! Та що там говорити! Як ні жорстока наша країна, як не важка наша земля, як не доводиться всім нам падати, расшибаться в кров, терпіти біль і образи незаслужені й невиправдані — ніхто з нас, прив’язаних серцем до Росії, ніколи не зрадить її і не кине, і не втече від неї в пошуках комфорту, — комфорту без душі».
Залишившись на Заході, казала: «Спасибі ЦРУ — вони мене вивезли, не кинули і надрукували мої «Двадцять листів до друга»». Потім: «у ті роки я віддала свою данину сліпий ідеалізації так званого «вільного світу», того світу, з якого моє покоління було зовсім незнайоме». Але цікаве питання: звідки виникла ця ідеалізація, якщо вона жила в СРСР, де «вільний світ», м’яко кажучи, не ідеалізувався?
Її книга «20 листів до друга» містить, звичайно, цікаві факти, але з ідейної сторони просто повторює, і досить слабенько, основні штампи хрущовської «відлиги» — критику Сталіна праворуч. «Навколо батька наче окреслено чорний коло, — все, що потрапляють в його межі, гинуть, руйнуються, зникають із життя…» Ну, тобто вся справа знову в демонічної особистості, від якої все зло, а не в об’єктивній боротьбі за владу, що і відносить ці життя. Часом книжка Світлани просто нагадує дитячий лепет: «Треба, щоб усі вірили в могутність добра і доброї волі. Я думаю, що зараз, у наш час, віра в Бога — це і є віра в добро і в те, що воно могутніше зла, що воно рано чи пізно переможе, що воно переможе. Відмінності віросповідань не мають значення в сьогоднішньому світі, в якому люди інтелекту вже навчилися розуміти один одного, оминаючи кордони країн і континентів, мов і рас. Всі догматичні відмінності релігій зараз втрачають своє значення. Зараз люди швидше поділяються на тих, для кого існує Бог, і на тих, для кого взагалі існування Бога не потрібно.» І це пише дочка людини, що вважався першим марксистом планети? На жаль…
Виявилося недовгим і її повернення 1984 року в СРСР. Хоча в Грузії, куди вона попросилася, їй постаралися створити всі умови: надали двокімнатну квартиру, призначили грошове утримання і виділили автомобіль «Волга» з гаража Радміну Грузинської РСР для її обслуговування. Своє 60-річчя вона відзначала в приміщенні музею Сталіна в Горі. Але вже в 1986 році, не знайшовши спільної мови з що залишилися на батьківщині сином і дочкою, Світлана повернулася в США.
І ще одне невелике спогад, уже особистого плану, про ту епоху, точніше, про лютому 1985 року — але теж пов’язане з темою (залишилася незавершеною) реабілітації Сталіна. Тоді я навчався в школі. Цікавився політичним життям і читав журнал «Новий час» (вже в пострадянський час з нього народилося щось нестерпне і абсолютно неприпустимого — у вигляді ультралиберального «The New Times»). Крім російської, журнал виходив тоді ще на декількох іноземних мовах для зарубіжної публіки, тому за стилем, так і за змістом, досить помітно відрізнявся від інших радянських видань, що пишуть на міжнародні теми. Журнал повідомляв про деякі події, про яких інша вітчизняна преса мовчала. (Так, у тому ж лютому 1985-го журнал повідомив, наприклад, про судовому процесі в Польській Народній Республіці над вбивцями опозиційного священика Єжи Попєлушко. Інша радянська печатку цього суду, наскільки пам’ятаю, обійшла мовчанням).
Купував журнал зазвичай батько, який уважно стежив за політикою. Але ось якийсь номер він не купив. Пройшов тиждень, і він приніс наступний випуск.
— А минулий журнал ти не став купувати?
— Так що не було його в кіоску.
На завтрашній день, однак, він сів у машину і проїхав до наступного кіоску «Союздруку» — саме з метою купити пропущений номер. (Тоді кіоски з пресою по Москві були натикані в великому достатку, в рази більше, ніж тепер, вони були практично у кожній автобусній або трамвайної зупинки). Але і в іншому кіоску цього номера не виявилося!
— Ти уявляєш, — зі сміхом розповідав він потім, — останній номер лежить, попередні теж є, а цього немає! Думаю, що за справи? Мені вже цікаво стало. Проїхав я ще вздовж трамвайної лінії до наступного ларька, і там він все-таки знайшовся. Ну, коли я його побачив, то зрозумів, у чому була причина! Там на обкладинці — знімок «великої трійки» до ювілею Ялтинської конференції Сталін, Черчілль і Рузвельт. Зрозуміло, що його швидко розхапали. Сталін на обкладинці! Вони собі таку рекламу влаштували!
Ось ця обкладинка, збереглася в домашньому архіві:
35 лет назад. Черненко и дочь Сталина история россии
Зрозуміло, поява на журнальній обкладинці фотографії Сталіна теж було маленьким кроком у напрямку реабілітації Сталіна, — не впевнений, що за Брежнєва таке було можливо. Але що абсолютно точно — поява портрета ОДНОГО Сталіна на журнальній обкладинці було абсолютно неможливо ні за Брежнєва, ні при Черненко! Тут цікаво і забавно те, що для «реабілітації» фото Сталіна і «просування» його в друк в ті дні потрібно «прикрити» керівника СРСР і радянської Компартії двома досвідченими «акулами імперіалізму» — Черчиллем і Рузвельтом…
Але 1 лютого 1985 року, коли вийшов цей номер «Нового часу», епоха Черненко, як і він сам, доживала останні дні і тижні. І до 40-річчя Перемоги, травня 1985 року, вже відбулися і березневий пленум ЦК, який обрав новим Генсеком Горбачова, квітневий, проголосив гасло «перебудови». Історія пішла зовсім в іншому напрямі, ніж яка планувалася реабілітація Сталіна. В якому саме — ми добре знаємо…
Як сформулював пізніше «архітектор перебудови» Яковлєв, «авторитетом Леніна вдарити по Сталіну, по сталінізму. А потім, в разі успіху, Плехановим і соціал-демократією бити по Леніну, лібералізмом і «моральним соціалізмом» — по революціонаризм взагалі».
Він, правда, не договорив продовження: а потім, в разі успіху», клерикалізмом і царебожием бити по лібералізму, та так, щоб пух і пір’я на всі боки летіли… Що ми і спостерігаємо зараз (деякі — не без злорадного задоволення). Але це, як мовиться, зовсім інша історія…
35 лет назад. Черненко и дочь Сталина история россии
35 лет назад. Черненко и дочь Сталина история россии
35 лет назад. Черненко и дочь Сталина история россии
C батьком
35 лет назад. Черненко и дочь Сталина история россии
Березень 1953. У Колонній залі, біля труни батька
35 лет назад. Черненко и дочь Сталина история россии
35 лет назад. Черненко и дочь Сталина история россии
Світлана з батьком, 1935